Зміщення сичуга

Зміщення сичуга

Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi) характеризується розширенням і зміщенням сичуга вліво (80 % усіх випадків; Dislocatio abomasi sinistra) або вправо (Dislocatio abomasi dextra). У разі зміщення вліво сичуг розміщується каудо-дорсально між рубцем і лівою черевною стінкою, за правобічного зміщення - між правою черевною стінкою та кишечником. Зміщення сичуга вправо часто ускладнюється скручуванням органа і тому перебігає більш тяжко, оскільки порушується евакуація вмісту шлунково-кишковим каналом, що призводить до інтоксикації організму, ураження інших органів, вибракування або загибелі тварин. Зміщення сичуга спостерігають здебільшого у великої рогатої худоби, рідко  у овець і кіз. Найчастіше хворіють високопродуктивні корови молочних порід віком старше п'яти років у зимово-весняний період. Зміщення сичуга в лівий бік спостерігають переважно упродовж чотирьох тижнів після отелення (65-80 % і більше), значно рідше (10-15 %) - за три тижні до нього. Рідко на зміщення сичуга хворіють бугаї, молодняк старше тримісячного віку та нетелі. У молодняку та нетелей сичуг найчастіше зміщується у правий бік. Захворюваність корів коливається від 0,5 до 4,5 % від загального поголів'я, в Україні виявляють приблизно у 2 % тварин.

Етіологія

Основною причиною хвороби є порушення режиму годівлі та структури раціону, коли в ньому збільшена частка концентрованих і зменшена кількість грубих кормів. Високопродуктивним коровам концкорми слід згодовувати 5-6 разів на добу. Порушення такого режиму годівлі може спричинити посилене газоутворення і зміщення сичуга. Хвороба також виникає вторинно і може бути наслідком гіпотонії передшлунків, травматичного ретикулоперитоніту, абомазиту, особливо виразкового, ацидозу та алкалозу рубця, кетозу, гепатодистрофії, акушерської патології (затримання посліду, ендометрит). Сприяють появі зміщення сичуга транспортування нетелей чи корів під час глибокої тільності, аборти, тяжкі роди. Доведена (Stober М., 1974) можливість передачі цієї хвороби за спадковістю.

Патогенез

Атонія і гіпотонія передшлунків спричиняють бродіння кормових мас та посилене газоутворення. Особливо небезпечним є нагромадження газів у сичузі, оскільки виділення їх утруднене, а газоутворення відбувається швидко. Сприяють легкому розширенню сичуга особливості структури його стінки невелика кількість м'язової тканини та добре розвинена сполучна. Окрім того, сичуг розміщений на довгих зв'язках, що дає можливість йому зміщуватись у різних напрямках. Залежно від швидкості газоутворення, кількості газів і хімусу в сичузі збільшення та зміщення його буває різного ступеня. За значного розширення сичуг зміщується ліворуч каудо-дорсально, займає всю ліву частину черевної порожнини - від нижньої ділянки до голодної ямки, відтісняючи рубець медіально від лівої черевної стінки. Нагромадження у сичузі газів спричиняє також зміщення його каудо-дорсально праворуч (просте зміщення сичуга вправо), а наявність великої кількості рідкого вмісту (до 60 л) призводить до його скручування переважно вліво, рідше вправо (зміщення сичуга вправо зі скручуваням) Скручування відбувається в місці переходу книжки у сичуг і може досягати 360°. Це призводить до порушення травлення й евакуації шлунково-кишковим каналом вмісту, його загнивання та утворення великої кількості токсичних продуктів - аміаку, біогенних амінів, метану. У рубці зменшується кількість інфузорій (до 50-60 тис. в 1 мл), порушується ферментація кормів, внаслідок чого зменшується концентрація КЖК (у 1,5—2 рази) за рахунок оцтової та пропіонової кислот. Водночас зростає кількість масляної та валеріанової кислот і їх ізомерів. Незважаючи на зменшення вмісту КЖК, кислотність вмісту рубця може підвищуватися через зворотне надходження вмісту сичуга у передшлунки. Зростання кількості хлоридів у вмісті рубця супроводжується зменшенням їх у крові і розвитком метаболічного алкалозу. Порушення травлення у передшлунках і сичузі зумовлює недостатнє надходження енергії та засвоєння поживних речовин із травногоканалу, що спричиняє мобілізацію їх із депо. Посилена ліпомобілізація призводить до надмірного утворення кетонових тіл і розвитку жирової дистрофії печінки. Окрім того, гниття білкових компонентів хімусу в сичузі та кишечнику зумовлює нагромадження великої кількості токсичних продуктів, які всмоктуються і спричиняють швидку інтоксикацію організму, розвиток дистрофічних процесів у життєво важливих органах (печінці, міокарді, нирках) і порушення функцій нервової та інших систем. Внаслідок розвитку гепатодистрофії у крові зростає вміст білірубіну, аміаку, активність індикаторних для печінки ферментів (глутаматдегідрогенази - ГЛДГ, сорбітолдегідрогенази - СДГ, аспарагінової амінотрансферази - АсАТ та гамма-глутамілтранспептидази - ГГТП), зменшується вміст альбумінів і глюкози. У крові нагромаджується сечовина і креатинін, що є ознакою порушення екскреторної функції нирок. У сечі виявляють білок, глюкозу, кров, підвищену активність ГГТП, що вказує на пошкодження ниркових клітин.

Симптоми

Зміщення сичуга вліво та вправо (без скручування) характеризується пригніченням загального стану, зниженням апетиту, молочної продуктивності та поступовим схудненням тварини. У разі зміщення сичуга вправо можуть появлятися кольки (поза «спостерігача», биття тазовими кінцівками по череву), тремор м'язів. Шкіра сухувата, зниженої еластичності, очні яблука злегка западають в орбіти, що пояснюється зневодненням організму. Кон'юнктива блідорожева або анемічна, інколи жовтянична. Температура тіла в межах норми, в окремих тварин спостерігають незначне її підвищення. Частота пульсу за зміщення сичуга вліво може зменшуватись, що пояснюється рефлекторним подразненням вагуса, або збільшуватися; за зміщення сичуга вправо часто виявляють тахікардію (до 100 і більше ударів серця за 1 хв). Перший тон серця часто послаблений. У разі значного збільшення сичуга посилюється тиск на діафрагму і виникає тахіпное. Апетит знижується, особливо до концентрованих кормів, жуйка рідка, коротка, в'яла. Виникає гіпотонія передшлунків і періодична тимпанія рубця. Спостерігають асиметрію тулуба: випинання в ділянці останніх трьох міжреберних проміжків, а в разі сильного зміщення сичуга - випинання краніального краю голодних ямок лівої або, відповідно, правої. Шкіра в ділянці випинання напружена. Важливі результати одержують аускультацією з одночасною перкусією у ділянці зміщеного сичуга. За лівобічного зміщення перкусію проводять від лівої голодної ямки вперед і вниз у напрямку серця в останніх трьох міжреберних проміжках, у разі правобічного - справа в останніх трьох міжреберних проміжках. Ясні, дзвінкі металічні звуки вислуховуються, якщо навколо прикладеного фонендоскопа стукати кінчиками пальців або ручкою перкусійного молоточка. У місці розташування зміщення сичуга вислуховуються звуки «падаючої краплі» та хлюпання рідини. Останні краще чути, якщо одночасно проводять поштовхову пальпацію у нижній ділянці черева. Внутрішньою пальпацією за лівобічного зміщення сичуга можна виявити зміну розміщення рубця, котрий займає майже центральне положення, а в разі правобічного зміщення сичуга його задня напружена частина, наповнена газами, пальпується у правій клубовій ділянці. Дефекація рідка, калові маси пастоподібної консистенції, темно-зеленого кольору. У більшості корів зі зміщенням сичуга вліво печінка збільшена, у деяких вона виходить за останнє ребро, що зумовлено витисканням її каудально. За правобічного зміщення сичуга перкусія печінкового поля неможлива, оскільки сичуг відтісняє печінку від правої черевної стінки. У крові виявляють гіпохромію, лімфоцитопенію, нейтрофілію, в основному за рахунок сегментоядерних нейтрофілів, за правобічного зміщення у деяких корів відмічають лейкоцитоз або лейкопенію Зміщення сичуга вправо зі скручуванням його на 90 ° характеризується гострим, а понад 180° - надгострим перебігом. Загальний стан пригнічений, апетит відсутній. Тахікардія (100-140), тони серця посилені, стукаючі. Дихання часте, поверхневе, спостерігається змішана задишка. Виражений синдром кольок: тварина скрегоче зубами, б'є тазовими кінцівками по череву, приймає позу «спостерігача», часто встає і лягає, у пальпацією за зміщення сичуганеї спостерігають тремор м'язів. Внаслідок інтоксикації знижується тактильна та больова чутливість, настає залежування, розвивається коматозний стан і тварини гинуть (Влізло В.В., 1999).

Перебіг

За незначного зміщення сичуга вліво може настати самоодужання (до 5 %). В інших випадках хвороба триває кілька тижнів і навіть місяців, спричиняє виснаження, ураження печінки, нирок, міокарда, ускладнюється абомазитом, виразками сичуга, перитонітом. Зміщення сичуга вправо зі скручуванням перебігає надгостро, спричиняє розрив сичуга і загибель тварин.

Патолого-анатомічні зміни

На розтині трупів виявляють великих розмірів, здутий, переповнений рідиною і зміщений каудо-дорсально від свого анатомічного розташування сичуг. Відмічають запалення слизової оболонки сичуга, різної форми, величини та локалізації виразки. У разі проривної виразки або розриву сичуга у черевній порожнині знаходять сичужний вміст. Спостерігають запалення слизової оболонки дванадцятипалої кишки. Печінка збільшена, жовто-коричнева, паренхіма у стані жирової або білковожирової дистрофії. Реєструють різного ступеня перитоніт. Діагноз ставлять за результатами поштовхової пальпації, перкусії та аускультації в місці зміщення сичуга. Такі дослідження необхідно виконувати у кожної високопродуктивної корови, в якої виявляють гіпо- чи атонію передшлунків, відмову поїдати концентровані корми. У разі зміщення сичуга вправо зі скручуванням характерним є синдром кольок. Для діагностики зміщення сичуга застосовують також спеціальні методи: пункцію сичуга, ехографію, лапароскопію та пробну лапаротомію. Пункцію зміщеного сичуга виконують у 12 або 11-му міжребер'ях. Голку направляють краніовентрально. Під час пункції верхньої ділянки сичуга виділяються гази з кислим запахом, які у разі запалювання часто горять, оскільки містять метан. Вміст сичуга має кисло-гнильний запах, водневий показник за лівобічного зміщення від 1,1 до 2,5; правобічного - від 1,6 до 8,3 (у здорових - 2-4). Лужну реакцію виявляють за тривалого перебігу і тяжкої патології. У разі зміщення сичуга вправо зі скручуванням його вміст має колір від темно-жовтого до темно-коричневого. Ультразвуковим дослідженням за лівобічного зміщення сичуга знаходять скупчення великої кількості газів та відсутність скорочень рубця у ділянці здуття. Лапароскопію проводять у лівій голодній ямці. У краніо-вентральному напрямку трохи вправо видно червоного кольору рубець, зліва - світло-червоний зміщений сичуг, далі попереду у верхній ділянці здутого сичуга і з лівого боку від рубця - темного кольору селезінку. Асцит і перитоніт виключають пробним проколом черевної стінки та дослідженням одержаної рідини (див. хвороби очеревини).

Прогноз

За вчасно проведеного оперативного лікування прогноз здебільшого сприятливий - видужування настає у 90-95 % тварин. У разі правобічного зміщення сичуга зі скручуванням прогноз обережний. Якщо хвороба ускладнюється тяжким ураженням печінки, перитонітом, виразками сичуга - прогноз несприятливий. Після операції в окремих випадках сичуг може знову зміщуватися, тому необхідне повторне оперативне втручання. У разі консервативного лікування прогноз сумнівний, оскільки часто настають рецидиви.

Лікування

За консервативного лікування призначають 24-48 годинну голодну дієту. У разі зміщення сичуга вліво корову кладуть на правий бік, перекидають на спину, розгойдують вліво-вправо і підіймають через лівий бік (рис. 32). За іншого методу лікування корову після повалення на спину злегка нахиляють у правий бік і в такому положенні лікар сильно натискує на сичуг у лівому підребер'ї у напрямку до пупка. Результати лікування перевіряють за допомогою описаних вище методів діагностики. За консервативного лікування зміщення сичуга вправо тварину кладуть на спину, і лікар через пряму кишку виправляє положення сичуга або, сильно натискуючи обома руками на черевну стінку в ділянці здуття, спрямовує сичуг у напрямку його анатомічного розташування. Після консервативного лікування тварині дають препарати, які нормалізують перистальтику передшлунків і травлення, вводять 0,1 % розчин атропіну сульфату - 10-40 мл, 1 % розчин спазмолітину - 10-50 мл. Позитивний ефект за такого методу можливий лише на початку розвитку зміщення сичуга без скручування. Одужує близько 20 % корів, у решти виникає рецидив. Для запобігання рецидиву сичуг можна фіксувати до черевної стінки. Корову тримають у положенні на спині, сичуг зміщують до вентральної черевної стінки і голкою (завдовжки 18 см) пришивають його до цієї стінки. Шви знімають через 2 тижні. За цей час має виникнути спайка, яка фіксує сичуг до черевної стінки. Оперативне лікування тварин із зміщенням сичуга є нині основним методом. Лапаротомію виконують у лівій чи правій голодній ямці або поблизу білої лінії живота. Краще операцію виконувати у правій голодній ямці (Dirksen G., 1961). Тварину фіксують у станку. Після розрізу лівою рукою дістають зміщений сичуг, проколюють його за допомогою голки, до якої під'єднана гумова або поліетиленова трубка, протилежний кінець якої виведений назовні, для запобігання виникненню пневмоперитонеума. Після випускання газів мануально переміщують сичуг у його анатомічне положення. Для запобігання рецидивам фіксатором прикріплюють великий сальник до черевної стінки у ділянці його з'єднання з пілорусом. При цьому накладають дві пластмасові шайби: одну - на великий сальник у ділянці пілоруса, другу - під шкіру, зробивши попередньо маленький розріз на відстані двох долонь від правої колінної складки. Через отвори у двох шайбах нитками пришивають великий сальник до правої черевної стінки, фіксуючи сичуг. Після цього зашивають розріз на шкірі і таким чином ховають зовнішній фіксатор. У черевну порожнину вводять антибіотики для запобігання її запаленню, місце розрізу зашивають дво- чи тришахтним швом. У разі зміщення сичуга вправо для видалення рідини, що скупчилася в ньому, роблять невеликий розріз стінки і через зонд випускають вміст. Усунувши скручування, сичуг мануально переміщують в його анатомічне положення і фіксують. (Інші методи оперативного лікування зміщення сичуга описані у журналі «Вег. медицина України» - 2002. - № 12 та підручниках). У післяопераційний період тварині дають сіно та корми, які вона охоче поїдає. Через зонд вводять 3-5 л вмісту рубця здорової корови та препарати, які поліпшують травлення. За кетонурії чи кетонолактії та порушення функціонального стану печінки внутрішньовенно вводять 150,0-200,0 г 20 % розчину глюкози з підшкірною ін'єкцією інсуліну -120 ОД на день. Усередину дають глюкопластичні препарати: натрію пропіонат (100-120 г) або пропіленгліколь (250-500 мл) двічі на добу. Застосовують ліпотропні препарати і гепатопротектори: метіонін, холіну хлорид, вітаміни А, Е, U, нікотинамід та інші, залежно від ступеня ураження печінки. За зміщення сичуга вправо додатково внутрішньовенно застосовують 10 % розчин натрію хлориду (300-400 мл), всередину дають 50-100 г кухонної солі з 5-10 л води, в черевну порожнину або підшкірно вводять 0,9 % розчин натрію хлориду (5-10 л).

Профілактика

У господарствах, де утримують високопродуктивних коріз, мають бути обладнані приміщення для родів, сухостійних і лактуючих корів. Годівля тварин збалансовується за основними поживними речовинами. У структурі раціону дійних корів кількість клітковини має становити 17-20 % в 1 кг сухої маси кормів. У літній період слід виганяти корів на пасовище, а в зимовостійловий - проводити активний моціон. Виключати транспортування тварин під час глибокої тільності і одразу після отелення, усувати вторинні етіологічні фактори хвороби.