Плеврит (Pleuritis)

Плеврит

Плеврит (Pleuritis) - запалення легеневої і реберної плеври, характеризується нашаруванням на ній або скупченням у плевральній порожнині ексудату. За перебігом плеврит буває гострий і хронічний, за етіологією - первинний і вторинний, за локалізацією - обмежений і дифузний, за характером запального процесу - серозний, фібринозний (сухий), серозно-фібринозний, гнійний, гнильний. У разі гнійно-гнильного плевриту внаслідок розкладання ексудату у плевральній порожнині нагромаджуються гази і рідина. За фібринозного плевриту ексудат нашаровується на плевральні листки, які потовщуються і стають шершавими, у подальшому листки плеври зрошуються, запальний процес охоплює легені і плевру (плевропневмонія). На плеврит хворіють тварини різних видів  здебільшого коні, свині, телята, собаки, кішки.

Етіологія

Плеврит розвивається переважно як вторинне захворювання і є ускладненням пневмонії, пневмотораксу, травматичного ретикулоперитоніту і перикардиту, туберкульозу, миту, абсцесів легень тощо. У його виникненні й розвитку велике значення має мікрофлора пневмо-, стафіло- і стрептококи, пастерели, гемофіли. Іноді плеврит супроводжує інфекційні хвороби і є складовим їх симптомокомплексу (туберкульоз та сап коней, перипневмонія великої рогатої худоби, гемофільозна плевропневмонія і гемофільозний полісерозит свиней). Достатньо рідко плеврит може виникати первинно внаслідок простуди або занесення інфекції у разі проникних ран грудної стінки або грудної частини стравоходу. Специфічна форма плевриту розвивається у 20 % котів за інфекційного перитоніту.

Патогенез

 Збудники, потрапляючи на плевру, подразнюють її чутливі нервові елементи, через що вона стає болючою; спричиняють розширення капілярів. На початку розвивається серозне запалення, яке поступово переходить у фібринозне, оскільки серозний ексудат на 2-3 добу хвороби розсмоктується, а фібрин нашаровується на листках плеври і поступово організовується з утворенням спайок (злипливий, локальний фібринозний плеврит). Виникла больова реакція спричиняє кашель, зменшує екскурсію грудної клітки, дихання стає поверхневим, черевного типу. Надалі ексудату утворюється більше. У розвитку ексудації важливе значення мають збільшена проникність капілярів, різко виражена артеріальна гіперемія, підвищення капілярного тиску, венозний застій. Сприяє розвитку ексудації негативний тиск у плевральній порожнині. Ексудат, що нагромаджується, стискує лімфатичні капіляри парієтальної плеври, чим порушується його реабсорбція. Тиск у плевральній порожнині стає позитивним, артеріальний тиск знижується, венозний - підвищується. Легені механічно стискуються ексудатом, розвиваються ателектази, порушується газообмін. Внаслідок розвитку мікрофлори серозно-фібринозний ексудат перетворюється у гнійно-гнильний. Токсини всмоктуються з плевральної порожнини, настає інтоксикація тварин, підвищується температура тіла. Плевральний біль, порушення газообміну, інтоксикація спричиняють тахікардію.

Симптоми

Відмічають загальне пригнічення, слабкість, зниження роботоздатності, продуктивності й апетиту. Температура тіла підвищена на 1-1,5 °С. Дихання прискорене і напружене, розвиваються змішана задишка і переважно черевний тип дихання. У разі однобічного плевриту характерна асиметрія дихальних рухів грудної клітки. Тварини за фібринозного плевриту лягають на бік, який не ушкоджений запаленням, а за серозного чи гнійно-гнильного і на той, де скупчується ексудат. Кашель через болючість грудної стінки слабий, приглушений, задушливий. Пальпацією міжреберних проміжків виявляють болючість у місцях відкладання фібрину на плеврі. Аускультацією за фібринозного плевриту в обидві дихальні фази виявляють шуми тертя плеври, які виразніше чути під час вдиху. Локалізуються шуми тертя на ділянці ураження плеври, найчастіше в нижній третині грудної клітки позаду ліктьового горба ( 3 - 5-й міжреберні проміжки). На відміну від хрипів, шуми тертя плеври посилюються у разі тиску на грудну клітку стето- чи фонендоскопом або пальцями, не змінюються під час кашлю. Від крепітації шуми тертя плеври відрізняються тим, що прослуховуються в обидві дихальні фази, а крепітація лише під час вдихання повітря. У міру нагромадження рідкого ексудату у плевральній порожнині шуми тертя плеври поступово зникають, болючість міжреберних проміжків не виявляється, за скупчення ексудату і газів прослуховують шуми хлюпання. У період одужання, коли ексудат розсмоктується, шуми тертя плеври знову з'являються. Фізіологічні дихальні шуми з боку ураженої плеври прослуховуються слабо або зовсім зникають, а з протилежного боку посилюються. Кашель болючий, приглушений. Характерним для серозного і гнійно-гнильного плевриту є одно- або двобічний тупий чи притуплений перкусійний звук у нижній частині грудної клітки. Верхня частина зони тупого звуку відмежовується горизонтальною лінією. Якщо положення тварини змінити, то рідкі випотівання будуть зміщуватися, і зона тупого перкусійного звуку також зміститься. У великих тварин абсолютну тупість виявляють лише за тяжкої форми плевриту, коли нагромаджується значна кількість ексудату (більше 5 л). Собаки у разі тяжкого перебігу ексудативного плевриту не лягають, стоять або приймають сидячу позу. Резорбція токсичних продуктів спричиняє пропасницю і пригнічення, швидко прогресують симптоми дихальної та серцевої недостатності, серцевий поштовх ослаблений, тони серця приглушені.

Патолого-анатомічні зміни

За серозного плевриту плевра фокусно або дифузно гіперемійована, втрачає блиск, набрякає. У плевральній порожнині накопичується прозорий, злегка каламутний серозний ексудат (у коней від 15 до 20 л). Геморагічний плеврит зустрічається надто рідко. Запалені ділянки плеври набувають темно-червоного кольору, стають тьмяними і в плевральній порожнині накопичується каламутна темно-червона рідина. Фібринозний плеврит може розвиватися самостійно (гемофільозний полісерозит у свиней), або є продовженням запалення легень. На початку розвитку запалення фібринозний ексудат має вигляд еластичних біло-жовтуватих волокнистих мас, які з часом ущільнюються, піддаються організації з формуванням дифузних спайок. За гнійного плевриту ексудат накопичується у нижній частині плевральної порожнини, лізує плевру з утворенням на ній обмежених ерозій червоного кольору. Продуктивний плеврит найчастіше виникає за туберкульозу. На плеврі з'являються поодинокі або множинні горбики (перлівниця), на розрізі яких виявляють казеозну масу.

Перебіг

Фібринозний плеврит іноді перебігає легко і його можна не помітити. Серозно-фібринозний або гнійно-гнильний характеризуються тяжким перебігом, після одужання часто залишаються зрощення (спайки), які утруднюють дихання, може настати загибель від асфіксії або серцево-судинної недостатності.

Діагноз

Ставлять на основі анамнезу та характерних клінічних симптомів. Рентгенологічним дослідженням за серозного і гнійногнильного плевриту знаходять інтенсивне затемнення нижніх ділянок легеневого поля. Для уточнення діагнозу проводять пункцію плевральної порожнини у нижній третині грудної клітки: у коней - в 6-7-му міжреберних проміжках, великої рогатої худоби - в 6-9, собак - 5-7, свиней -7-9-му. Транссудат за гідротораксу - прозора, злегка жовтувата, інколи безбарвна рідина, після відстоювання залишається прозорим, на відміну від серозного і серозно-фібринозного ексудату,  випадають в осад пластівці фібрину, від чого він мутніє. Серозний і серозно-фібринозний ексудат інтенсивно лимонно-жовтого кольору; серозно-гнійний - мутний, білувато-жовтого кольору, гнійний - густий, зеленкуватий, непрозорий, гнильний - брудно-бурого кольору. Отже, гнійний, гнильний і геморагічний ексудати легко відрізняють за зовнішнім виглядом. Відносна густина транссудату менше 1,014, білка в ньому менше 25 г/л; густина серозного ексудату - більше за 1,016; білка - більше 30 г/л. У мазках з плевральної рідини за плевриту виявляють велику кількість лейкоцитів, еритроцитів, а в мазках, зафарбованих за Грамом, мікроорганізми. У разі гідротораксу болючості грудної стінки не спостерігають, температура тіла нормальна. Диференціюють також перикардит (шуми тертя або хлюпання спричиняються роботою серця), крупозну пневмонію (крепітація, дугоподібна, а не горизонтальна лінія притуплення) та інфекційні хвороби, які перебігають з ураженням плеври, враховуючи епізоотичну ситуацію та результати лабораторних досліджень.

Прогноз

Залежить від причини хвороби, характеру ексудату, виду і віку тварин. За фібринозного плевриту сприятливий або обережний, а в разі гнійного і гнильного - несприятливий.

Лікування

Створюють оптимальні умови годівлі та утримання, обмежують давання об'ємних кормів. Проводять курс лікування антибіотиками (краще цефалоспорини та аміноглікозиди) або сульфаніламідними препаратами. Одночасно протягом 5-7 днів внутрішньовенно вводять кальцію хлорид, внутрішньом'язово - кальцію глюконат. Рекомендують сечогінні та протизапальні (індометацин, натрію саліцилат) засоби. Індометацин застосовують всередину великим тваринам - 0,1-0,15 мг/кг, вівцям, свиням - 0,15-0,20, собакам - 0,2-0,3 мг/кг двічі на добу. Для розсмоктування ексудату можна місцево в ділянці грудної клітки розтирати шкіру камфорним спиртом, подразливими речовинами (терпентинова олія), накладати гірчичники, грілки, обігрівати лампами розжарювання, застосовувати УВЧ-терапію. За гнійних і гнильних плевритів виконують торакоцентез - через ін'єкційну голку випускають ексудат, після чого, не виймаючи голки, у плевральну порожнину вводять 0,2 % розчин етакридину лактату, 5 % розчин норсульфазолу або антибіотики, розчинені в 100 мл 0,85 % розчину натрію хлориду. Торакоцентез у собак виконують 3-5 разів через день, поки кількість рідини не досягне мінімальної (50 мл).

Профілактика

Полягає у запобіганні переохолодженню, травматизму тварин, інфекційним хворобам, що проходять із симптомом плевриту, своєчасному лікуванні пневмоній та інших хвороб, які ускладнюються плевритом.